До ювілею міста до крає¬знавчого музею надійшла історія хлібозаводу, яку ство¬рено з ініціативи голови правління С.Ф. Портянка та завдяки ентузіазму ветерана праці А.А. Лосовського. Мешканцям міста буде цікаво ознайомитися з цим мате¬ріалом, адже, як зазначено в одному із розділів, «Хлібопекарська галузь — одна з го¬ловних стратегічних ланок, котра нагадує нам про себе щодня...

Працівники відкритого ак¬ціонерного товариства «Новоград-Волинський хлібоза¬вод» свято шанують роль хлі¬ба, чітко усвідомлюють свою роль і відповідальність перед суспільством із забезпечен¬ня основним продуктом хар-чування, роблять усе необ¬хідне для повного забезпе¬чення мешканців міста усіма хлібобулочними виробами з найкращими споживчими якостями.»

Трудові здобутки колекти¬ву, досягнення високих якіс¬них показників залежать від голови пра¬вління С.Ф. Портянка, йо¬го далекогляд¬ності у роз¬витку вироб¬ництва, дос¬віду роботи, вміння органі¬зувати колек¬тив на вико¬нання поставлених завдань.

Рішенням колегії Мініс¬терства агра¬рної політики України у черв¬ні 2004 року за динаміч¬ність керівництва, опера¬тивність у вирішенні вироб¬ничих та соціальних питань С.Ф. Портянка нагороджено трудовою відзнакою «Знак поша¬ни». За ваго-мий особис¬тий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток Житомирщини, вагомі трудові здо¬бутки, високий професіо¬налізм та з нагоди Дня со¬борності України постановою Президента України 20.01.08 р. голові правління акціонерно¬го товариства С.Ф. Портянку присвоєно звання «Заслуже¬ний працівник промисловості України». Це надає честі всьому колективу і надихає на нові трудові здобутки. А на нинішньому святі Сергію Федоровичу буде вручено орден «Звягель» за вагомий внесок у соціально-еконо¬мічний розвиток міста.

Пропонуємо увазі читачів виклад історії одного з най¬кращих підприємств міста у розповіді голови правління ВАТ «Новоград-Волинський хлібозавод» С.Ф. ПОРТЯНКА:

— З давніх-давен існувало самовирощування, самовипікання і самозабезпечення хлібом як у селах, так і у містах. Хлібну інду¬стрію представляли у багатьох селах вітряки з помолу зерна, а з відміною кріпацтва та розвитком капіталізму в Росії з'явилися во¬дяні млини. В місті були млини на Лубчиці, Селіванова, в Олександрівці та у Кропивні. Млин лубчицький функціонує понині, а млин Селіванова в 1929 році пе¬реобладнано на електростанцію. Створенню цих млинів сприяла цілорічна наявність водного ре¬сурсу та вигідне середовище — будівельний камінь для будівниц¬тва греблі шляхом в'язання рами-ящиків з дубових колод і заклад¬ки в них каменю для затримки потоку води. У греблях влашто¬вували шлюзи, через які вода спадала на дерев'яні лопасті 1,5-2-метрового колеса, від якого обертався півтораметровий круг¬лий камінь, в отвір якого подава¬ли зерно на помол. А з країв ви¬ходило борошно.

На початку 30-их років, з роз¬гортанням у місті та на околицях його будівництва споруд військо¬вого призначення та пов'язаними з ними житлово-комунальними об'єктами, терміново виросла по¬треба у хлібозабезпеченні війсь-кових, їхніх сімей, будівельників та інших верств населення. У 32-33-их роках побудували хлібоза¬води по вул. Куйбишева (на місці нинішнього медичного коледжу) та у 1939 році — по вул. Червоноармійській (перед Палацом піонерів). Печі були двоярусними череневими, де знизу спалювали дрова, а зверху на черені випіка¬ли круглі буханці хліба з посад¬кою та вийманням спеціальними лопатами. На цих заводах пра¬цювали місцеві цивільні робітни¬ки. Хліб реалізовували у спеціа-лізованих магазинах і відпускали лише військовим частинам та певним вищезгаданим категорі¬ям споживачів. Вільної торгівлі хлібом не було. Обидва хлібоза¬води з період війни в 1941 році було зруйновано. Населення, як і раніше, жило хлібосамозабезпеченням.

Після визволення Новограда-Волинського від фашистських окупантів (03.01.1944 року) місто було прифронтовим. Тут розта¬шували шпиталь для лікування поранених фронтовиків. І для за¬безпечення хлібом встановили пересувну військову пекарню по вулиці Червоноармійській (на місці сучасного управління водо-каналізаційного господарства). Хлібовипікання здійснювали у двоярусних печах, внизу з дро¬в'яним опаленням, вище — на цегельному черені випікали круг¬лі буханці хліба з посадкою та вийманням дерев'яними лопата¬ми. Працювало 12 робітників, пе¬реважно жінки та підлітки 14-18 років, які і заготовляли дрова та випікали хліб.